Тема: «Це пам'ять , яку залишила війна…»

Мета: поглибити знання учнів про роки Великої Вітчизняної Війни, прищеплювати любов і повагу до людей які боролися за безхмарне небо і мирне майбутнє, поважати історію рідного краю; виховувати патріотизм, почуття відповідальності, гордості за Україну і рідний край, гордості за героїв-співвітчизників.

Обладнання: святково прибраний клас, свічки, ікони, рушник, мультимедійний проектор.

Хід заходу

Пісня «Вставай страна огромная» і відеоролик «Початок війни»

Слово учителя.

    Роки, обпалені війною… Чи близькі вони нам? Від слова війна пече у скронях... Оце і все? Якщо для нас це лихо тільки на словах, і ми не можемо до глибини самостійно усвідомити усю муку, біль і божевілля тих років, то це, можливо, і на краще, але історія відбулася. Живуть ще спогади і житимуть до безкінечності, бо є ще люди, яким пече від слова війна не тільки у скронях, а і у серці, у кожній клітині тіла, у невиліковній рані – душі. Ці люди ще поряд з нами – це наші дідусі, бабусі, їхні батьки. Чи не замислювалися ви, чому у них очі глибокі-глибокі і сумні-сумні, чому їхня радісна посмішка швидше нагадує гримасу болі, чому на сьогоднішні життєві негаразди вони реагують незрозумілим поглядом, адже ми – нове покоління -- і не підозрюємо, що таке справжні «негаразди»?

А варто замислитись, варто розпитати, бо, незнаючи минулого, ми не можемо відчути дійсність, зрозуміти її, не зможемо передбачити майбутнє.

У ваших очах цікавість. Справді, треба дізнатися про Велику Вітчизняну війну.

Сприйняття основних подій

(Звучить мелодія воєнних літ. На сцені «живий пам’ятник» солдату в армійському вбранні воєнних літ, який стоїть на постаменті, а біля нього – імітація вічного вогню).

Слово вчителя

    Жовтень-листопад – осінні місяці, які чарують нас не лише різнокольоровим листям, а й славетною подією – звільненням України від німецько-фашистських загарбників.

      Велика Вітчизняна війна – визвольна війна проти фашистської Німеччини та її союзників, складова частина Другої Світової війни 1939-1945 рр. – почалася після нападу Німеччини. План нападу на Радянський Союз отримав назву «Барбаросса» на честь жорстокого германського імператора Фредеріка Барбаросси, який жив у ХІІ ст., командував лицарським військом і проливав багато людської крові. Назва «Барбаросса» визначає характер війни як жорстокий винищувальний, руйнівний.      Такою війна і замислювалася, але виконання цього плану було зірване героїчною боротьбою нашого народу.

Виходить дівчинка  з квітами і палаючою свічкою; чути гул літаків

1 вересня 1939 р. о 4 годині 45 хвилин залпи німецького броненосця «Шлезвінг-Гольштейн» по польському прикордонному укріпленні на косі Вестерплятте розпочали Другу Світову війну.

                                            Гула, стогнала і ревла земля,

Сивіли в горі мати і кохана.

Була війна жорстока, Вітчизняна.

Живі і мертві, мертві і живі

Герої наші воїни-солдати,

Ми знаємо у тій страшній війні

Змогли ви ворога здолати.

Учитель.  22 червня 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Близько четвертої години ранку фашистська авіація завдала удару по радянських містах і важливих стратегічних пунктах. Потім війська вермахту перейшли радянський кордон.

                            Все починалося з грому небесного

                            Такого жорстокого, такого нечесного.

                            Із ненависного, злісного грому,

                            Який на світанку вигнав із дому.

                              А небо світле закрили чорні хрести!

                            Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!

                            Крізь руки у двір гусенята малі…

                            І кров на травиці… І кров на землі…

                            І шипить у ставку гаряче залізо,

                            І полум’я дике шугає над лісом…

                            І мама мовчазно-бліді, мов стіна…

                            І тато поволеньки кажуть: «Війна».

                                                                           О. Роздольський

«У кожного солдата був перший бій. Він, цей бій, на все життя, і в очікуванні його до людини приходить істина, прозріння, усвідомлення себе і свого місця на землі. Коли я побачив убитих – і ворогів, і наших бійців, скирти трупів – мені більше не захотілося воювати. Ніколи…» - так пише А.С. Буковський, учасник війни, кінорежисер.

Червень-серпень 1941 р. – тільки з України мобілізовано 2 млн. осіб, на воєний лад перебудовано народне господарство. Евакуйовано 3,8 млн. робітників, селян, службовців, більше 550-ти підприємств, майно колгоспів, радгоспів, установ. Знищувалося усе, що не могли вивезти у тил.

    Друга світова війна - одна з трагічних сторінок в історії українського народу. Україна втратила п'яту частину населення: близько 3млн. чол. На фронтах, і 5,5млн. у зоніокупації. Міста обезлюдніли і лежали в руїнах. Понад 10млн. жителів України залишились без даху над головою і жили в не пристосованих приміщеннях та землянках.

     Було зруйновано і спалено 714 міст й селищ, понад 28тис. сіл, 800тис. чол. втратив Київ, майже по 200тис. - Одеса і Харків, 100тис. – Рівне.

Промисловість і с/г перебували в стані повної розрухи. Було знищено 16 150 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспи, 2 300 МТС.

       На примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4млнчол.. В Україні було організовано понад 230 таборів, де загинуло 1 366 тис. військовополонених. За опір окупантами разом усіма жителями було спалено близько 230 сіл. Такі були і серед жителів нашого села. Це: Недосік Галина Костянтинівна, Соловей Василь Якович, Трембач Броніслав.

  З України вивозили все, щоможнабулозабрати: устаткування заводів і фабрик,, яке не вдалося вчасно евакуювати, сировину і матеріали, худобу, продукти. В ешелони вантажили Херсонський чорнозем, викопали й забрали до Німеччини понад 1 млн. фруктових дерев. З музеїв вивезли понад 40 тис. Найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій. Тільки прямі збитки заподіяні німецько-фашистськими загарбниками народному господарству України становили 285 млрд. крб.

Відео «Хроніка»

Учитель. 28 лютого ми святкували визволення нашого села від німецько-фашиських загарбників. Ось уже 70 –та мирна весна ступила на наші землі. Природа і час залікували усі рани. Та їх пекучі рубці і до сьогодні ятряться у тих хто бачив страх воєнних лихоліть, у всіх людей чиї долі скалічені пеклом війни, хто рятував Європу і світ від фашизму. Вони нагадують нам якою ціною здобуто наше щастя. І всі наступні покоління коли б вони не народилися, почуватимуться в боргу перед нашими героями, перед вами. Ваші героїчні подвиги завжди будуть служити взірцем виконання високого громадського обов’язку, мужності і патріотизму.

Відео «Воєнна хроніка»

     Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, звільненим наприкінці грудня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області. Війська Воронезького і Південно-Західного фронтів звільнили більшу частину Харківщини разом із Харковом і частину Донбасу. Передові частини радянських

військ навіть підійшли до Дніпропетровська і Запоріжжя, таким чином просунувшись на 700 км углиб окупованої території України. Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. У лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів, у результаті яких радянським військам довелося знову залишати територію України.

    Наприкінці вересня 1943 р. Червона Армія контролювала територію у 700 кілометрів уздовж лівого берега Дніпра. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі.

Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. у дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ від Києва. Плацдарми були і на ділянках південніше Дніпра.

    Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом на територію України поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів.

       За волю України боролися 4 українських фронти. Велику роль у визвлені відіграли загони партизанів.

      Криваві бої точилися і за визволення нашого села. Найтяжчі з них були за Хрещенівку, костирку, Біляївку, Нововознесенське. Бійці ІІ фронту рухалися з боку Високопілля.

Учень 1.  Сьогодні до нас уже не прийшли Крамаренко Віктор Свиридович, якому на початок війни виповнилося 8 років; Пінська Катерина Іванівна ,якій було 6 років. Для них життя тільки починалося і так хотілося вчитися…

    Але віршована пам'ять цих людей про ті страшні роки  наступу на наше село залишиться навічно.

Спогади померлих учасників ВВВ

     Про початок війни у нашому краї Крамаренко Віктор Свиридович дізнався від свого батька – голови колгоспу в с. Нововознесенське Високопільського району.

     Німці ввійшли в наше село в серпні 1941 року. Довідавшись про таку страшну новину люди переховувались в льохах. На той час наші війська відступали і йшли з Нововоскресенівки на Трудолюбівку.

     Наш кавалерист стояв на коні приблизно на місці де знаходиться будинок отця Олександра і разом з нашими військами рушив на Трудолюбівку.

      Мої брати і сестри, а також діти сусідів сиділи в погребі. Дядько Григорій тримаючи мене на руках щипав, щоб я плакав, бо німці шукали партизанів. Коли знайшли, спочатку нікого не чіпали.

        Ввійшли вони в Іванівку  з боку Високопілля і Нововоскресенівки. Німці гнали наших полонених. Самі вони були на конях із собаками, щоб полонені не змогли втекти. Люди кидали полоненим різну їжу так, як вони були дуже виснажені.

       Раптом налетіли наші літаки, полонених загнали у школу. Побачивши наших, полонені стали співати пісні. Після бомбардування полонених погнали на Куликовку. Німці заходили в село на конях, за ними йшла бойова техніка.

     Дітей вони не чіпали, а навпаки пригощали галетним печивом. Самі натомість ходили по хатам і збирали різноманітну їжу: яйця, молоко, курей, свиней. Людей з будинків виганяли і зганяли по 6 – 7 сімей.

   Учень 2. А ось як про ті чорні події згадує Штанько Софія Іванівна.

      Німці жорстоко розправлялися з жителями села. В районі старого ставка була розстріляна учителька-єврейка.

    Окупація села тривала 30 місяців. 30 місяців тримався режим кривавого терору і насилля. Для жителів села були впроваджені примусові роботи на фермі і в комендатурі. Дітей змушували чистити чоботи німцям, обіцяючи їм шоколад, а натомість діти отримувати дулю.

    Навесні 1942 року німці виганяли жінок і дітей в поле, змушуючи підсіювати під корені минулорічних зернових нові. Потім треба було складати в кучу у молотити увесь урожай зернових, який німці забирали собі. Тих хто не підкорявся чекав арешт, концтабір або вивезення на примусові роботи в Німеччину та Австрію.

Відео «Роки ВВВ»

     Чорним страшним павуком нависла війна над нашою країною і селом. Вона виснажувала всіх: і тих хто був на полі бою, і тих хто боровся в тилу ворога. З наших односельців це:

 Ковалик Поліна Сергіївна» Повалій Віра Іванівна, Єрмоленко Ольга Афанасівна, Шолох Раїса Максимівна, Снітко Ганна Семенівна, Шелест Григорій Гаврилович, Соловей Михайло Йосипович, Гончар Марія Дмитрівна, Штанько Софія Іванівна, Козійчук Тетяна Лаврентіївна, Шмалько Валентина Іванівна, Сагайдак Віра Прокопівна,  Сафронова Євдокія Антонівна, Іваночо Марія Савелівна, Шевченко Ганна Михайлівна, Чепурна Віра Сергіївна, Свтушенко Євдокія Єлисеївна, Єрмоленко Віра Петрівна, Гончар Олександра Євменівна, Гергель Марія Михайлівна, Зайченко Надія Прокопівна, Єчкало Марія Олександрівна, Хіміч Параска Трифонівна, Шмалько Ганна Дмитрівна, Сіренко Ніна Василівна, Коршак Клавдія Тихонівна.

   Ті страшні роки окупації ніколи їм не забути, Хтось скаже : «Доля». Можливо, Але одних вона розлучила на 4 роки війни, а інших- на все життя. І тільки пам'ять відлунює спогадом , болем І ніжністю вічного кохання,

• Марія Савелівна, що найчастіше згадуєте ви про той час?
• Надія Прокопівна, а як ви запам'ятали початок тієї страшної події, коли окупанти зайняли село?

Учень 1. Ті грізні дні воєнного лихоліття стогнуть у пам’яті,. пекучим болем озиваються у серцях. Мова йшла про життя і смерть держави про долю всього людства. Молодь будувала плани на майбутнє, але не судилося… І з лікарів та учителів довелося опанувати майстерність кулеметниці.

 Дівчинка. «Я мріяла навчати дітей, але довелося хоробро битися. Кулеметну справу склала навідмінно. Я маленька худенька, але в мене жодного разу не здригнулася рука коли влучала у фашиста. Коли захищала рідну землю і сім’ю, а тоді весь народ був моєю сімєю, я ставала хоробро і забувала про страх. А так хотілося бути жінкою…»

Вальс

Учень1. Час визволення наближався. І це відчував кожен. А героїчна оборона нашого села і району залишила багато прикладів героїзму і стійкості нашого народу. Про цей день напевно пам'ятається багато хто і з живих , і з тих кого вже немає з нами.

Спогади померлих учасників Великої Вітчизняної Війни

   За спогадами Штанько Софії Іванівни можна прослідкувати чіткий маршрут руху радянських військ під час визволення села і району.

    «Коли наші війська ввійшли в село прийшла весна, на дорогах була грязь, танув сніг. Наші воїни були виморені, коні тягли техніку. Солдати зайшли до нашої хати і запитали чи немає бензину. А так як у нашому льоху був склад горючого, мої сини дещо встигли викрасти і закопати в землю. Так воно і стало в пригоді нашим військам. Жителі села були дуже раді звільненню, радо допомагали нашим: ділилися картоплею, хлібом хто чи міг. Допомагали рити окопи, носили снаряди від Любимівки до Нововознесенівки. Тяжкими були бої за Вереміївку та Костирку»

   27 лютого 1944 року на південь від Апостолове наші війська оволоділи районним центром Миколаївської області  смт. Нововоронцовка і населеними пунктами: Осокорівка, Фирсівка, Гаврилівка, Хрещенівка, Петрівка.

     Запеклі бої точилися з ворогом на підступах до Хрещенівки, Петрівки, Трудолюбівки і Миролюбівки. Тут опір окупантів було і зламано.

Учень 2. В цих боях відзначилися бійці 3 і 4 українського фронтів., 5 ударна, 6 і 28 польові армії. За звільнення району віддали своє життя понад 2000 радянських бійців і офіцерів. З них за звільнення Миролюбівки полягло 147 чоловік.

Відео «Спогади про визволення села»

Свій величезний внесок у перемогу зробило мистецтво – джерело, з якого живилась велич і сила народного духу. В перші години війни була написана пісня «Священна війна», яка стала воістину народною. Текст цієї могутньої пісні вперше було опубліковано 24 червня 1941 року автором Василем Лебедєвим-Кумачем. Олександр Александров, збентежений силою рядків вірша, написав музику. Так народилася пісня-заклик «Священна війна», яка стала гімном для всіх радянських людей. Її співали і на фронті, і в глибокому тилу, вона лунала і по інший бік фронту, у фашистських таборах.

Гітлерівська Німеччина і її керівництво наш народ недооцінила. Вистояти і перемогти в такій ситуації могло лише згуртоване, об’єднане спільністю інтересів і мети суспільство.

Ті ж глибинні витоки патріотизму, що й на фронті, народжували масовий трудовий героїзм людей, які працювали в тилу, забезпечували фронт усім необхідним для розгрому ворога.

Учитель.   Багато на нашій землі обелісків

                    Вкарбовані в них золоті імена.

                     Вклонися людино, низько-низько-

                     Це пам¹ять, яку залишила війна!

  Тому сьогодні хочеться сказати вам:                  

                                         Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі, -

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що кидались під танки…

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні. 

Учень 2. Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам'ять про героїв! Вшануємо тих хто не повернувся, але зробив все можливе для нашого щасливого майбутнього і тих хто не дожив до цієї миті хвилиною мовчання.

Учні зі свічками в руках вшановують пам'ять загиблих

Учитель. Ми завжди наслідуватимемо ваші героїчні подвиги, здоров’я вам, довгих літ життя.